рай на землі

1) поет., звич. pl небо, небеса, небозвід

2) кліматична зона

3) бібл. царство небесне; рай

4) (Heaven, Heavens) провидіння; бог, боги

5) кожна з семи (одинадцяти) небесних сфер (за класифікацією астрологів)

6) боже! (вигук)

* * *

1) пoeт.; pl небеса, небо, небозвід; клімат, край

2) peл. небеса, царство небесне; рай; рай, ( райське) блаженство

3) піднес. (Heaven, Heavens) провидіння, Бог, боги

4) небесна сфера

5) icт. полог із зображенням зоряного неба ( над сценою)

6) (Heaven) Боже мій!

1) Himmelsgewölbe не́бо. am Himmel a) bei Ruhelage v. Gestirnen, Wolken на не́бе b) bei Bewegungsvorgängen по́ небу. hoch am Himmel высоко́ в не́бе. am Himmel fliegt ein Flugzeug в не́бе лети́т самолёт. ein Gewitter steht am Himmel не́бо покры́то грозовы́ми ту́чами. in den Himmel hineinragen v. Berg, Turm поднима́ться к не́бу. zum Himmel steigen v. Rauch, Flugzeugen, Raketen поднима́ться подня́ться в не́бо. unter einem rauhen [milden] Himmel leben жить в суро́вом [мя́гком] кли́мате. der Himmel öffnete seine Schleusen хля́би небе́сные разве́рзлись | am literarischen Himmel glänzen блиста́ть на литерату́рном небоскло́не. am politischen Himmel на полити́ческом горизо́нте

2) Paradies рай. Gott im Himmel бог на небеса́х. wie im Himmel leben жить как в раю́. in den Himmel kommen попада́ть /-па́сть в рай. jd. hat den Himmel auf Erden для кого́-н. рай на земле́

3) Schicksal, Gott бог. der Zorn des Himmels гнев бо́жий. so will es der Himmel так уго́дно бо́гу. der Himmel sei mein Zeuge, daß … пусть бог бу́дет свиде́тель <свиде́телем>, что … in Ausrufen Himmel noch (ein)mal! чёрт возьми́ ! Himmel!, Himmel und Hölle! прокля́тье ! о Himmel!, gerechter < großer> Himmel! бо́же мой ! du lieber Himmel! бо́же ты мой ! der Himmel behüte [bewahre] mich davor! упаси́ [сохрани́] меня́ бог <бо́же> от э́того ! das gebe der Himmel! дай бог ! der Himmel gnade dir! да прости́т тебе́ бог ! das verhüte der Himmel! бо́же упаси́ <сохрани́, оборони́>! weiß der Himmel! бог зна́ет ! weiß der Himmel, wie das passiert ist! одному́ бо́гу изве́стно, как э́то случи́лось ! weiß der Himmel, wer das ist! бог его́ зна́ет, как э́то ! das weiß der liebe Himmel, das mag der liebe Himmel wissen! то́лько одному́ бо́гу изве́стно ! dem Himmel sei Dank! сла́ва бо́гу ! beim Himmel! кляну́сь не́бом ! Gott im Himmel! го́споди, бо́же мой ! um (des) Himmels willen! ра́ди бо́га, ра́ди всего́ свято́го | Himmel und Menschen то́лпы люде́й. jdn. aus allen Himmeln reißen спуска́ть /-пусти́ть кого́-н. на зе́млю. es schreit zum Himmel э́то вопию́щее безобра́зие [geh вопие́т к не́бу]. die böse Tat schreit zum Himmel э́то злодея́ние взыва́ет к возме́здию. diese Ungerechtigkeit schreit zum Himmel э́то вопию́щая несправедли́вость. im siebenten Himmel schweben < sein> быть на седьмо́м не́бе. zwischen Himmel und Erde schweben вита́ть <пари́ть> в облака́х <ме́жду не́бом и землёй>. Himmel und Hölle in Bewegung setzen пуска́ть пусти́ть в ход все сре́дства, приводи́ть /-вести́ в движе́ние все си́лы не́ба и а́да. den Himmel stürmen штурмова́ть не́бо

сущ.; рел.

1) ра́йское де́рево, де́рево, расту́щее в раю́ ( по коранической легенде)

2) мирово́е де́рево (корни которого под землёй, а вершина доходит до неба)

••

1. n

1) земля, суша, суходіл

2) країна, держава, територія

3) ґрунт, земля

4) земельна власність (ділянка)

5) pl земельні володіння, маєтки

6) тех. вузька фаска

7) військ. поле нарізу

2. v

1) висаджувати (на берег)

2) висаджуватися, причалювати (приставати) до берега

3) вивантажувати на берег

4) ав. приземлятися, робити посадку

5) прибувати (кудись); досягати (місця призначення); сходити (з пароплава)

6) приводити (до чогось); ставити в (якесь) становище

7) витягувати на берег (рибу тощо)

8) спіймати (злочинця тощо)

9) перемогти (на перегонах); виграти

10) завдати удару; влучити, попасти

11) опинитися (десь)

12) спорт. приземлитися після стрибка

* * *

n; (pl Lander [`lend]); нім.

1. n

1) земля, суша, суходіл

2) країна, держава, територія

3) ґрунт, земля

4) земельна власність (ділянка)

5) pl земельні володіння, маєтки

6) тех. вузька фаска

7) військ. поле нарізу

2. v

1) висаджувати (на берег)

2) висаджуватися, причалювати (приставати) до берега

3) вивантажувати на берег

4) ав. приземлятися, робити посадку

5) прибувати (кудись); досягати (місця призначення); сходити (з пароплава)

6) приводити (до чогось); ставити в (якесь) становище

7) витягувати на берег (рибу тощо)

8) спіймати (злочинця тощо)

9) перемогти (на перегонах); виграти

10) завдати удару; влучити, попасти

11) опинитися (десь)

12) спорт. приземлитися після стрибка

* * *

1) земля, суша

2) країна; територія; царство; межа

3) ґрунт, земля

4) земельна ділянка; землеволодіння, земельна власність; pl маєток, земельні володіння

5) дiaл. доходний дім

6) тex. вузька фаска

1) висаджувати, вивантажувати ( на берег); висаджуватися ( на берег), приставати до берега, причалювати; aв., кocм. приземлятися, здійснювати посадку; aв., кocм. посадити ( літальний апарат); cпopт. приземлятися після стрибка; ( іноді land up) прибувати ( куди-небудь); досягати ( місця призначення)

2) приводити, поміщати ( куди-небудь)

3) (in) доводити ( до чого-небудь); призводити ( до чого-небудь); ( land up) опинитися, виявитися

4) витягати на берег ( рибу); піймати; cпopт.; жapг. перемогти ( на перегонах)

5) нанести ( удар), попасти (нaпp., в око, в супротивника)

6) виявитися ( де-небудь після падіння)

7) ( with) нав'язувати

1. тк. sg не́бо; небосво́д

2. рел. не́бо, небеса́

3. балдахи́н

◇

als Stern am literá rischen Hí mmel glä́ nzen — по́льзоваться сла́вой [изве́стностью] в литерату́рных круга́х

j-n in den Hí mmel hé ben^* разг. — (пре)возноси́ть кого́-л. до небе́с

den Hí mmel ó ffen sé hen^* высок. — блаже́нствовать; быть наверху́ блаже́нства

1. крутиться, вертеться, кружиться, оборачиваться, ходить, передвигаться вокруг чего-л.

2. ходить, бродить, передвигаться, курсировать

3. превращаться в кого-что-л; становиться (стать) кем-чем-л.

4. в сочет. с деепр. употр. для образования составных глаголов со значением:

1) распространения действия на ряд предметов

2) направление движения вокруг чего-л.

3) передвижения, сопровождаемого каким-л. действием

– сӓрнен миӓш

– вуй сӓрнӓ

– йӹлмӹ сӓрнӓ

-ем Г.

1. крутиться, вертеться, кружиться, оборачиваться, ходить, передвигаться во круг чего-л. Кечӹ семӹ нь сӓрнӓш крутиться по часовой стрелке (букв. по солнцу); куштылгын сӓрнӓш легко кружиться; пӧ рт йӹр сӓрнӓш ходить вокруг дома.

□ Пӧ ртӹштӹ шӹ дӹр юк веле шакта, кыдыжын шӹ дӹ ржӹ седӹ рӓш вален кеӓӓт, ик вӓрӹшток шукы сӓрнӓ. А. Апатеев. В доме слышно жужжание веретен, чьё-нибудь веретено опускается на пол и долго кружится на одном месте.

2. ходить, бродить, передвигаться, курсировать. Ӹшкетӹн сӓрнӓш бродить одиноко; солавлӓ йӹ де сӓрнаш ходить по деревням; шӹ ргӹ лошты сӓрнӓш бродить по лесу.

□ Цӹ вӹ влӓ ялахайын сӓрненӹт. Н. Ильяков. Лениво бродили куры. Дӓ ракета тӹштӹ кыткы нарӹ Вӹ сӓт Марсыш дӓВенерыш мол, Сӓ рнӓт Тӹ лзӹ дон Землянӓ лом. Н. Егоров. Множество ракет будут летать на Марс и на Венеру, будут курсировать между Луной и Землёй.

3. превращаться в кого-что-л; становиться (стать) кем-чем-л. Ломыжыш сӓрнӓш превратиться в пепел; пыракыш сӓрнӓш превратиться в пыль.

□ Попын «райжы» адыш сӓрнӓ. П. Першут. Поповский «рай» превращается в ад. Тамара дон Григорий Иванов сӓрненӹт закон семӹ нь мары-вӓтӹш. А. Канюшков. Тамара и Григорий Иванов по закону стали мужем и женой.

4. в сочет. с деепр. употр. для образования составных глаголов со значением:

1. распространения действия на ряд предметов. Ӱжӹн сӓрнӓш приглашать; анжен сӓрнӓш осмотреть. 2) направление движения вокруг чего-л. Кыргыжтал сарнӓш обежать; куштен сӓрнӓш плясать. 3) передвижения, сопровождаемого каким-л. действием. Хытырен сӓрнӓш ходить и беседовать.

// Сӓрнен миӓш

1. сходить, съездить куда-л., побывать где-л. Мӹ лӓнем эче тагачы токына сӓрнен миӓш келеш. А. Канюшков. Мне сегодня надо ещё побывать дома. 2) явиться, прибыть, появиться, возникнуть, оказаться, очутиться. Но тӹ лошты хирнен весӹ (немец) сӓрнен миэн. К. Беляев. Но в это время возник другой немец. 3) вернуться, возвратиться. Токына сӓрнен миэнӓ гӹ нят, мӓлӓ ннӓ техень рун нерӓ н кугижӓ ак кел! Н. Игнатьев. Даже если мы вернёмся домой, такой сопливый царь нам не нужен!

◊ Вуй сӓрнӓ голова кружится. См. вуй. Йӹлмӹ сӓрнӓ язык хорошо подвешен; кто-л. умеет хорошо, гладко говорить. Попенжӹ гӹ нь тидӹ (Савик) яжон кердеш, йӹ лмӹжӹ яжон сӓрнӓ. Н. Игнатьев. Савик может говорить хорошо, язык у него хорошо подвешен.

АНТРОПОЛОГІЯ ФІЛОСОФСЬКА - в широкому розумінні - вчення про природу (сутність) людини; у вужчому - течія в західноєвропейській, переважно нім. філософії, що склалася у пер. пол. XX ст. А. ф. як спеціальна галузь започаткована працями Щелера і Плеснера (кін. 1920-х рр.). Її виникнення пов'язане з кризою класичних уявлень про людину та зі спалахом людинознавчих пошуків у кін. XIX - на поч. XX ст., із здобутками біології, психології, етології, медицини та інших наук, а також з передчуванням небаченої проблематизації людського чинника у наш час. Найближчі філософські передумови А. ф. - філософія життя Дильтпея та Ніцше, ідеї Фройда, феноменологія Гуссерля, натурфілософія Дриша; вона також увібрала біопсихологічні розробки Ікскюля, Келера, потому Болька, Портмана, Бейтендейка, Лоренца. Ознакою кризового стану класичного людинознавства Шелер вважав наявність на поч. XX ст. трьох різновидів уявлень: 1) греко-християнських (про Адама, Єву, творіння, рай, гріхопадіння); 2) греко-античних (самосвідомість людини вперше підноситься до поняття про особливий статус її у світі; в основі всього універсуму вбачають надлюдський розум, до котрого причетна людина - єдина з усіх істот); 3) природознавчих й генетично-психологічних уявлень (людина - достатньо пізній підсумок розвитку Землі, істота, котра різниться од попередніх форм тваринного світу тільки ступенем складності поєднання енергій і здатностей, які вже частково наявні раніше). Відсутність єдності між окресленими уявленнями спричинилася до спроби "на якнайширшій основі дати новий досвід філософських антропологій" (Шелер), наснажений пантеїстичним поглядом на людину як найдивовижнішу істоту, здатну трансцендувати себе, завдячуючи духові. Водночас дух розглядається як незвідний до філософської рефлексії. А. ф. притаманне прагнення осмислити укоріненість людини у світ та її якісну специфіку, яка розглядається у єдності органічних, душевно-емоційних, пізнавальних можливостей, культурних та соціальних імплікацій. Досліджуючи феноменологію органічних форм, Плеснер розглядає як визначальну сутнісну ознаку людини її ексцентричність: постійне хитання між необхідністю пошуків відсутньої рівноваги зі світом та намаганням усунути рівновагу, вже досягнуту в культурі й суспільному житті. За Геленом, людина відкрита світові через свою біологічну непристосованість, котра долається завдячуючи доцільній діяльності, створенню штучного середовища у вигляді культури та суспільних інститутів. Визначаючи людину як "творця й витвір культури", Ротхаккер і Ландман намагаються уникнути соціологічного редукціонізму в тлумаченні культури та людської сутності, визначаючи біопсихічні передумови моральності тощо. У руслі провідних ідей А. ф. формувались релігійна антропологія (Хенгстенберг, Гаммер, Ранер та ін.), педагогічна антропологія (Левіт, Гелен, Ротхакер та ін.), культурна антропологія (Ландман, Ротхакер та ін.), політична антропологія (Лемберг, Фюслайн, Риффель, Кальтенбрунер, Арендт, Рикер та ін.), історична антропологія ("нові французькі історики", близькі до школи "Анналів"), лінгвістична антропологія тощо. У кін. 60-х - на поч. 70-х рр. XX ст. у Мюнхені друкується фундаментальна п'ятитомна "Філософська антропологія сьогодні" (Больнов та ін.). 80-ті рр. позначено інтенсивною взаємодією А. ф. та герменевтики (7-томне видання "Нової антропології" під ред. Гадамера та Фогелера). Багато концепцій А. ф. (про органічну недостатність людини, ексцентричність, сублімативність, про деструктивність соціуму щодо природних підвалин людського буття та ін.) засвідчують її націленість на критичний перегляд класичних людинознавчих уявлень. Тяжіючи до багатьох "заперечних" (термін Шелера) посткласичних теорій людини, А. ф., на відміну від них, прагне водночас зберегти неперервність новоєвропейської світоглядної традиції, смисловими віхами якої стали, зокрема, антропологічне розмірковування, з одного боку, Канта, з іншого - Фоєрбаха. У Канта взаємопов'язані три зрізи антропознавства: теоретична антропологія (пізнання людини та її здатностей, передусім психічних), прагматична (пізнання людини в її практичних намірах та діях), моральна (розглядає людину в стосунку до всього, що та повинна створити, керуючись мудрістю, згідно з принципами метафізики моральних норм). Сучасні філософські антропологічні уявлення тяжіють до поєднання "позитивної" та "негативної" (заперечувальної) тенденції (остання особливо вияскравлена у Ніцше). Гайдеггер кваліфікує всю традиційну філософську гуманістику як вияв антропоцентричної зарозумілості людини, яка піднесла власне життя до "командного статусу всезагальної точки відліку", перетворила світ на "несвіт", зробила саму себе заручницею - засобом для втілення власних проектів панування над світом. Фуко показує, як на зміну бінарній антропологічній структурі класичної доби, елементами якої є істина й омана, приходить"тринарна структура" сучасної доби: людина, її безумство та її істина; він акцентує на когерентності антиномій антропологічної думки ("Історія безумства у класичну добу"). Логічним завершенням подібних тенденцій стала настанова Больнова щодо "сутності людини" як "відкритого питання": стикаючись із все новими виявами розмаїття сутнісних рис, ми не можемо достеменно знати, чи йдеться про певну їх сумірність, чи про непозабуту суперечність І. сторія філософсько-антропологічної думки в Україні позначена домінуванням ідеї про "вкоріненість людини у буття" ("сродність", "природовідповідність" у Сковороди). Ця ідея розгортається у взаємодію "внутрішньої" та "зовнішньої" людини. Проте переважання інтравертної світоглядної настанови "кордоцентричного персоналізму" постійно актуалізує питання про поєднання останнього з "Фавстовим началом" (Хвильовий, Юринець у 20-ті рр., антропологічний поворот 60-х рр., репрезентований школою Шинкарука). Філософсько-антропологічні розвідки Кульчицького (Мюнхен) наснажені спробою поєднати всі погляди на людину, які дає, побіч філософії, синтез природничих та гуманітарних наук, релігія та мистецьке відтворення "людського". Враховуючи кризовий стан сучасної культури, особливого значення для розмислу набуває питання про взаємодію близького до органічності шару "ендотимної підвалини" та близького до духовності шару "персональної надбудови". Слідуючи за Шелером, Кульчицький обстоює взаємодоповнюваність спроб "спіритоцентричного" та "біоцентричного" вивчення людини. Переваги цих спроб особливо унаочнюються при розгляді расово-психічних, геопсихічних, історичних, соціопсихічних, культурноморфічних та глибинно-психічних чинників, які зумовлюють характерологію укр. народу. Кульчицький акцентує на тому, що загальнолюдське існує у конкретних постатях національних чи епохальних (пов'язаних з історичною добою) типів, формування яких зумовлене національними та епохальними ("історично-часовими") психічними структурами.